Комарів – історико-археологічна характеристика пам’ятки
За 200 римських миль від лімесу: осередки римських впливів на Дністрі
Комарів – склоробний центр європейського Барбарікуму.
В останні десятиліття ІІІ ст. Римська імперія спромоглася впоратися із зовнішньою навалою племен варварів та стабілізувати соціально-економічне та військово-політичне життя в самій державі. За часів тетрархії (цезарі Діоклетіан та Максиміан, августи Констанцій Хлор та Галерій), лихоліття кризи ІІІ століття («скіфські війни», «солдатські імператори», «гальскі узурпатори») минулося. Одним з проявів цього була стабілізація кордонів імперії. Римський лімес, який в материковій Європі пролягав вздовж Рейну та Дунаю, знов стає практично нездоланною перепоною між двома світами, Імперією та Барбарикумом. На північ та схід від цієї межі мешкали племена германців, балтів, фракійців-даків, іраномовних сарматів та предків слов’ян.
Втім, лімес, що був насамперед складною системою захисних споруд, залишався нездоланим лише у випадках агресії щодо провінцій з боку сусідів-варварів. Одночасно прикордонна смуга була зоною жвавих комерційних операцій, що були основою цілком мирної взаємодії римлян та варварів. Тому саме в прилімесній зоні зосереджувалося багато майстерень, що виготовляли будь-яку тогочасну ремісничу продукцію – високоякісний керамічний посуд та будівельні матеріали, зброю, знаряддя праці, ювелірні вироби тощо. Значна частина цих товарів призначалася для споживання мешканцями провінцій, але чимало їх експортувалося і за лімес, на варварський ринок, де римські товари фактично не мали конкуренції, оскільки багато римських технологій залишалися недосяжними для ремісників-варварів.
Скляні вироби, зокрема – посуд, були особливою статтею згаданого експорту. Вишукані скляні кубки або ж пишне барвисте намисто користувалися не аби яким попитом у варварів, адже вони стійко асоціювалися з престижним споживанням, позначали високий статус власників, підкреслювали наслідування ними «цивілізованого способу життя» та «останньої моди». Склоробні осередки відомі в чималій кількості прилімесних міст. Найбільші з-поміж них археологічно досліджені в Колонії Агриппіні (суч. Кельн) на Рейні, Аквінкумі (суч. Будапешт) та Тібіскум (Румунія) на Дунаї. Вважається, що саме з цих потужних виробничих центрів постачалася основна маса скляних виробів вглиб варварських територій, в Germania Libera та Sarmatia. Римські майстри старанно оберігали таємниці високотехнологічних виробництв, що дозволяли втримувати монополію на дороговартісну продукцію. Ймовірно, саме цим і зумовлено те, що невідомо жодної склоробної майстерні, розташованою нехай і поблизу лімесу, але по варварський його бік. Проте, українським археологам поталанило виявити єдине, принаймні – протягом вже сімдесяти років, виключення з цього правила.
Ще у 1950-му році Олександр Черниш, обстежуючи правий берег Дністра, виявив в околицях села Комарів Дністровського р-ну Чернівецької обл. поселення черняхівської культури. Непересічність зібраного ним підйомного матеріалу, одразу привернула увагу знавця старожитностей римського періоду Маркіяна Смішка, який на той час очолював відділ археології Інститут суспільних наук АН УРСР (нині – Інститут українознавства НАНУ ім. Івана Крип’якевича) та викладав у Львівському університеті. Невдовзі М. Смішко організував стаціонарні дослідження пам’ятки, що тривали протягом 1950-х – 1960-х рр. Загалом було розкрито близько 4000 м2 площі пам’ятки, що дозволило дослідити залишки 37 об’єктів пізньоримського часу та трьох споруд доби раннього заліза. (рис. 1)
Втім, Комарів стає відомим, насамперед, не масштабами розкопок та кількістю виявлених об’єктів, це було звичайною практикою для тогочасних досліджень. Вражав насамперед характер археологічних знахідок: неймовірна, як для типового черняхівського поселення, кількість виробів зі скла, їхнє різноманіття, а найголовніше – споруди та інструменти, пов’язані із склоробним виробництвом, беззаперечно засвідчували особливий статус пам’ятки. В підсумковій публікації 1964 року М. Смішко, добре обізнаний з матеріалами не лише України, а й всієї Європи, стверджував:
- чогось подібного до Комарова не виявлено в жодному куточку Європейського Барбарікуму;
- Комарів є насамперед виробничим осередком, орієнтованим на масове виробництво скляних предметів (кубків, намиста, гральних жетонів тощо);
- цей осередок не просто відбиває потужний вплив провінційно-римських традицій на мешканців верхів’їв Дністра, а цілком ймовірно є свідченням присутності чималої групи романізованої людності провінцій у глибині варварського ареалу.
Ці висновки залишаються актуальними дотепер.
Попри непересічний характер пам’ятки, в її дослідженнях відбулася десятилітня пауза. Втім, в 1974 році розкопки поновили лише на один сезон, коли під керівництвом д.і.н. Ю. Щапової, відомої московської дослідниці з технологічного аналізу давнього скла, на порівняно невеликій площі було розкопано дві житлові споруди та гончарний горн. Надалі пам’ятка чи не на пів століття перейшла в статус «легендарних». Вона була відома хіба що вузьким фахівцям, які оцінювали її як абсолютно унікальну. Однак Комарів так і не став тим, що називають «опорними пам’ятками», таким собі еталоном, з яким звіряють старожитності певного культурного кола чи навіть цілої доби.
Така ситуація була зумовлена кількома обставинами. Це і відсутність повної публікації матеріалів, отриманих роботами 1950-х – 1970-х рр., а також ізольованість радянської археології від світової науки, а провідні наукові центри, зосереджені на вивченні старожитностей Imperio Romana et Germania Libera, знаходилися в Західній Європі. Щоправда, було б перебільшенням твердити, що відкриття першої склоробної майстерні на землях варварів в західному куточку неосяжного СРСР залишилося зовсім непоміченим. Навіть та обмежена інформація, що доходила до західноєвропейських колег, викликала неабияку зацікавленість та високу оцінку перспектив, що відкривали перед наукою подальше опрацювання матеріалів Комарова та потенційне продовження польових досліджень на пам’ятці. Західнонімецький археолог Гюнтер Рау, ознайомившись з результатами досліджень М. Смішка, висловив припущення, що високоякісні товстостінні скляні кубки із шліфованим декоруванням IV ст. могли вироблятися в Карпатському регіоні і, зокрема, в Комарові. Проте, інформації про пам’ятку явно не вистачало.
У 2012 році спільними зусиллями співробітників відділу археології ранніх слов’ян та (Київ) та Рятівної археологічної служби України (Львів) Інституту археології НАН України дослідження унікальної пам’ятки було відновлено. Керівниками проекту є представники двох цих підрозділів – Олег Петраускас та Тарас Милян. Проект є довготривалим, системним та комплексним. Від 2014 року роботи проводяться в рамках українсько–німецького проекту з Вільним Університетом Берліну, а в 2017 році ще одним партнером проекту став Інститутом старожитностей ім. Г. Шлімана університету Ростока. Керівники проекту з німецької сторони – Х.–Й. Карлсен та М. Хегевіш. Комарівська експедиція є постійною базою проходження польової археологічної практики для студентів історичного факультету Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова, керівником якої Р. Шишкінї (рис. 2).
До опрацювання отриманих матеріалів залучено провідних фахівців України та Європи з різних галузей науки: знавців продукції римського ремесла (С. Діденко), палеобіології (С. Горбаненко), геології (О. Ковтанюк, Б.Рідуш), геофізики (К. Бондар), хімії (М. Дашкевич), фізики (О. Бугай) тощо. Від самого початку проекту інформацію про наші дослідження та пам’ятку оперативна висвітлює сайт, створення і наповнення якого технічної та фінансово підтримує фірма «Елвікон» та НДЦ «Рятівна археологічна служба». Слід згадати і людей, які господарюють на землях де знаходиться Комарів. Розуміння і підтримку нашій діяльності ми завжди отримували від Телешмана В., Варварюка Л., Цекало Ю. та багатьох інших (рис. 12).
Новітні дослідження в Комарові стали не просто подальшим накопиченням інформації про пам’ятку, а суттєво розширили наші знання про неї, не в останнє – завдяки технічним можливостям, що з’явилися на поточному етапі досліджень.
Комплекс археологічних пам’яток пізньоримського часу в околицях Комарова складається з поселення (Комарів) та могильника (Комарів – 1). Поселення розташовувалося на обох схилах долини невеличкого струмка, що за 5–7 км впадає в Дністер. Загальна площа селища становить близько 30–35 га, що чи не в десять разів перевищує звичайну площу поселень черняхівської культури. Поруч з поселенням розташований могильник, на якому ховали мешканців Комарова римського часу протягом всього часу функціонування поселення (рис. 3). Місце для поховань померлих обрано вздовж стародавньої дороги («при дорозі»).
Початковим кроком сучасного вивчення археологічної пам’ятки є проведені геофізичних досліджень. Ця превентивна розвідка створює досить точний «ескіз» загальної структури пам’ятки, а головне – така методика вивчення не завдає шкоди культурним нашаруванням. Зараз такий ескіз ми маємо для площі в понад 12 га на поселенні та 2 га на могильнику (рис. 4, 5). Тобто наразі обстежено близько третини площі пам’ятки. На сьогодні, це найбільша за обсягом геофізична зйомка, здійснена на пам’ятці черняхівської культури в Україні. Геомагнітні знімки дозволили розрізнити виробничі та житлові зони поселення, а також «прочитати» план розташування поховань на могильнику. Конкретний зміст об’єктів Комарова, що їх контури проявлялися на геофізичних «ескізах», від 2012 неодноразово верифікований археологічними розкопками з наступим аналізом отриманих матеріалів.
На сьогодні нами досліджено близько 1000 м2 площі поселення де досліджено понад 30 стаціонарних археологічних об’єктів. На синхронному могильнику досліджено 12 трупопокладень
Таким чином, з урахуванням досліджень М. Смішка та Ю. Щапової, на поселенні розкопано близько 5000 м2, де зафіксовано майже 70 стаціонарних археологічних об’єктів. Споруди відкриті на поселенні це: наземні будівлі каркасно–плотової та стовпової конструкції; заглиблені житла; будинок на кам’яному фундаменті; гончарні горни; склоплавильна піч (гута); вогнища відкриті (залишки «літніх кухень»); споруди господарського та виробничого призначення тощо (рис. 6, 7, 11).
Надзвичайно широким є спектр знахідок, що, з огляду на специфіку Комарова, значно ширший від пересічної пам’ятки черняхівської культури. Традиційно найбільшу частку складають керамічні вироби, насамперед – посуд місцевого та імпортного виробництва, а також побутові речі та, що є особливістю пам’ятки, будівельна кераміка. Досить широко представлені вироби з кольорових та чорного металів (знаряддя праці, прикраси, предмети озброєння). До металевих предметів слід також додати й нумізматичні знахідки. Вироби з кістки та рогу – гребені й різноманітні проколки – є традиційними для черняхівських пам’яток категоріями знахідок (рис. 8). Теж доволі традиційний набір виробів з каменю (точильні бруски, ротаційні жорна ручних млинів) в Комарові урізноманітнений знахідками будівельних блоків (оброблений вапняк). Надзвичайно багатим є набір продукції склоробного виробництва, це не лише намисто та скляний посуд, а й віконне скло та, що найголовніше, знахідки сировини (скла-сирцю) та відходів, що відбивають технологічні операцій, притаманні процесу виготовлення предметів зі скла (рис. 9).
Всі досліджені на даний момент поховання на могильнику Комарів – 1 здійснені за обрядом трупопокладення. Більшість поховань здійснена в ямах із заплічками, глибина яких сягає 2,5 м. Поховання супроводжували багаті приношення (керамічні сервізи) та жертовна їжа (вівці, півні). Небіжчиків ховали в одязі, що мав чимало металевих деталей (фібули, пряжки поясних пасків) та суто декоративних елементів (намиста, підвіски). Трапляються серед інвентарю й речі особистого вжитку (гребні, прясла). Обряд справлення кількох поховань передбачав наявність в могилі світильника, один з яких зроблений зі скла (рис. 8: 3). Матеріали могильника в Комарові надали якісно нові дані щодо одного з елементів поховальної обрядовості населення черняхівської культури – ритуальної руйнації поховань (рис.10).
Безумовною візитівкою пам’ятки є склоробне виробництво. Кількість знахідок скла на цьому поселенні перевищує звичайну норму в рази. Найбільш чисельну групу складає скляний посуд – кубки, рідше глеки та миски. Також, комарівські склороби виготовляли намиста та гральні жетони (рис. 8: 4). Безперечно, що в Комарові займалися виготовленням та обробкою скла. Про це свідчать численні знахідки напівфабрикатів (нитки), відходів (фрітта, шлаки, хальмьоза), бракованих виробів, інструментів та ін. Безперечним доказом плавки скла є розкопана М.Смішком склоплавильна піч, збудована з плінфи (рис. 6, 9). В Комарові представлені два основних технологічних прийоми виготовлення та обробки скляних виробів, «гарячий» та «холодний». Про перший свідчать численні знахідки посудин, виготовлених видуванням із подальшим декоруванням скляними нитками, пасками, краплями тощо, та намистин, що виготовлялися накручуванням та пресуванням. Другий засвідчують товстостінні посудини, що орнаментувалися в «холодному» стані прийомом шліфування. Такий декор має як прості (овали, стільники, риски, лінії), так і складні орнаментальні композиції (сітки, хвилі, зиґзаґи, медальйони) (рис. 8: 7). Особливу категорію становлять знахідки віконного скла.
Всі ці факти однозначно вказують на наявність в Комарові склоробної майстерні. Нагадаємо, що вона відділена щонайменше на 300 км від провінцій Римської імперії та пізньоантичних центрів Північного Причорномор’я. Вважається, що склоробна майстерня в Комарові працювала на привозній сировині у вигляді напівфабрикатів або скляного бою. Залишки обох видів сировини присутні серед археологічних знахідок в Комарові. Проте, результати останніх робіт, які провела наша експедиція, дозволяють ставити питання про можливість виплавки скла і безпосередньо на місці.
Хронологія археологічного комплексу в околицях Комарова визначається за сукупністю предметів з поселення та могильника доволі широко. Виникнення поселення склоробів припадає на час між двома великими війнами Риму з варварами Європи – Маркоманськими (закінчилася в 180 р.) та Скіфськими (розпочалася 238 рр.). Завершення існування факторії слід пов’язувати з появою гунів в Східній Європі в 375 р. та їхньою поразкою при Недао в 454 р.
На тлі інших черняхівських пам’яток Комарів виглядає як реміснича факторія багатогалузевого характеру з наявністю високотехнологічних ремесл, одне з яких безумовно має витоки в середземноморському цивілізаційному осередку. Археологічні матеріали дозволяють твердити щонайменше про чотири галузі виробництва, представлені на Комарові: склоробну, гончарну, ювелірну та залізоробну. Зазначена багатогалузевість вже сама по собі вирізняє Комарів з-поміж виробничих центрів варварів Європи, оскільки для таких ремісничих осередків притаманна була зосередженість на одному виді продукції.
Етнокультурний склад населення Комарова в загальній системі черняхівської культури дозволяє відноситься його до гетерогенних типів черняхівських поселень. Це означає, що тут мешкали представники різних етносів та соціальних груп, вихідці з пізньоантичного, скіфо–сарматського, праслов’янського, дакійського та східногерманського середовищ. При цьому «поліетнізм» мешканців Комарова певною мірою уніфікований виразним античним забарвленням, яке робить цей пам’ятник унікальним.
Наукову вагу археологічного комплексу в околицях Комарова важко визначити, уникаючи прикметників у вищому ступеню порівняння. На сьогодні це єдиний для черняхівської культури багатогалузевий виробничий осередок і єдиний центр у варварському середовищі Європи з виготовлення скляного посуду поза межами Римської імперії.
Все це дозволяє досить впевнено говорити про існування на цій пам’ятці високорозвиненого скляного виробництва в Ш-ІV ст.н.е.
Аналізи комарівського скла, проведені Ю. Щаповою та М. Безбородовим, показують, що більшість його виготовлялося за античними рецептами. Такий спосіб виготовлення вимагав високої кваліфікації майстрів і відповідного соціально-економічного та політичного чередовища.
Підсумовуючи результати досліджень, можна вважати, що скляна майстерня ІІІ-IV ст. біля с.Комарів працювала на досконалому художньо-технологічному рівні. Скло з комарівської майстерні за хімічним складом близьке до скла римської доби, що відоме в інших країнах. До недавнього часу вважалось, що всі скляні вироби, які знаходились в Центральній і Східній Європі, були імпортом з імперії. Після відкриття комарівської майстерні ця думка мусить бути переглянута.
Майстерня по виробництву скла в Комарові є першою засвідченою археологічними матеріалами пам’яткою, що знаходилась за межами Римської імперії.
Петраускас О.В.